Головна

             Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі.. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин. Билини про Іллю Муромця, Олексія Поповича, Микиту Кожум’яку відомі і сьогодні, бо саме на них виховувались наші предки. Незабутні твори Нестора Літописця „Слово о полку Ігоревім” та „Повість времєнних літ” стали взірцем світової класики та науковими посібниками для багатьох істориків.З плином часу гуслі вдосконалювались та видозмінювались, сприяючи виникненню багатьох інших інструментів, таких як — цимбали, цитра, кобза, бандура, торбан. Поява кобзи та бандури співпадає з виникненням козацтва на Україні. Кобзарі, бандуристи та лірники, наслідуючи звитяжні традиції співців Київської Русі, оспівували героїчну славу Запорізького козацтва, розвиваючи та піднімаючи силу українського пісенного слова. Кобзарство увібрало в себе традиції військових дружин Київської Русі і відіграло велику роль у формуванні українського етносу.Перебираючи струни кобзи, або бандури, народні співці переказували простим неписьменним людям разом із давньоруськими билинами і козацькі думи про героїв козацьких повстань і визвольних війн, розповідаючи героїчну і водночас драматичну історію свого народу. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли кобзарські братства, які об’єднували кобзарів та лірників. Українське козацтво з огляду на політичні умови XV—XVIII ст. було змушене постійно провадити проти ворогів бойові дії як наступального, так і оборонного характеру, а кобзарі охоче оспівували походи запорожців, їхній героїзм, самопожертву, хоробрість, відвагу, завзяття, сміливість, військову доблесть і героїчну смерть.