Колись незрячі кобзарі
Бувало, і вночі вставали,
І забувалися у грі,
І тугу серця розганяли.

Минає ніч, минає день,
Далеко я без тебе, люба,
А без твоїх дзвінких пісень
Життя для мене - просто згуба.

У нім бринить печаль сама,
Нехай потрапив і до раю...
Коли на струнах я не граю - 

                                                                  Для мене й літо, як зима.

Бо чим розважить самоту -
Чужі пісні в чужій сторонці - 

Лиш істину збагнеш просту -

Життя без тебе - день без сонця.

Докупи пальці я зберу -

Все барабанять пучки збурено,
Вони так імітують гру,
Вони так тужать за бандурою.
І голос рветься із грудей

Понад духовності руїною,

Щоб пробудити всіх людей,

І запалити - Україною.

Автор невідомий